Впродовж років я познайомив кілька десятків людей із задоволеннями активного відпочинку на природі. Байдуже, що деякі з них зовсім не хотіли цього знайомства! Інакше вони могли б стати злочинцями, підсісти на наркотики або почати грати у гольф. Мені подобається думати, що я хоча б трохи врятував їх від такої сумної долі.
Мій сусід Ел Фінлі, член міської ради, — гарний приклад того, як багато можна досягти, якщо поставити собі за мету. Ще кілька років тому Фінлі жодного разу в житті не рибалив. Якось він випадково згадав про це в розмові, і мені щиро стало його шкода.
— Ел, — сказав я, — ніхто не ідеальний. У кожного є свої недоліки.
Хочеш поговорити про це?
— Про що говорити? — відповів він.
— Про твоє моральне падіння, — сказав я.
Він назвав мене одним із тих брутальних анатомічних слівечок, якими люблять кидатися мужики, що удають із себе крутих.
— Слухай, ти, чортів ліктю, — сказав він, — те, що я не рибалю, ще не означає, що я дегенерат!
— Хтось мене кликав? — озвався Ретч Суїні, який саме зайшов до кімнати.
Я пояснив Ретчу, що Фінлі ніколи не рибалив. У Ретча була дещо дратуюча звичка: на знак подиву він без кінця повторював одне й те саме риторичне запитання.
— Ти ніколи не рибалив, Еле? — спитав він.
— Ні, — роздратовано відповів Фінлі.
— Будь я проклятий, ніколи? Справді?
— НІ!
— Оце так! Ти реально жодного разу не рибалив?
Очі Фінлі мало не вилізли з орбіт.
— НІ! НІ! НІ! НІ! НІ! — закричав він. — Я НІКОЛИ НЕ РИБАЛИВ ЗА ВСЕ МОЄ ЧОРТОВЕ ЖИТТЯ, ТИ, ЛАМАНЕ КОЛІНО!
— Ну от, мабуть, через це ти такий нервовий, — сказав Ретч.
Після того як я допоміг відчепити великі пальці Фінлі від трахеї Ретча і обидва трохи заспокоїлися, я запропонував нам усім вирушити разом на риболовлю. Спершу вони не були в захваті, але я їх таки вмовив.
— Послухай, Фінлі, — сказав я, — візьми кілька днів відпустки з міської ради. Платники податків тільки подякують. Та й навчитися рибалити — відкриє новий спосіб життя для тебе.
Фінлі, як уже щось надумав — то по повній. Побіг і скупив усе: вудки, котушки, повідці, гачки, жилет, чоботи, коробку для снастей тощо. Спустошив усі магазини спорядження. Найбільше мене злило не те, що в нього тепер спорядження краще за моє, а що тариф на вивіз сміття в місті зріс прямо пропорційно до його витрат. Якби я запропонував йому африканське сафарі — ми узагалі більше б не змогли собі дозволити вивозити сміття.
Увечері перед поїздкою ми з Ретчем зайшли до Фінлі, щоб перевірити його спорядження й домовитися про деталі. Він метушився, готуючи речі — це було настільки мило, що навіть скам'яніла жаба б усміхнулася.
Усе було розкладено по купках за функцією, розміром, кольором тощо. Його коробка зі снастями була така впорядкована, що аж жалюгідно.
Ретч поглянув на неї і скривив усмішку:
— Так не годиться, Фінлі.
— Чому? — буркнув Фінлі.
— Та немає в ній характеру. Треба, щоб повідці сплуталися з грузилами й гачками, ще й висохлий черв’як десь прилип. А ще твоя система неефективна. Я свої приманки просто кидаю всі разом на дно коробки, тоді мені досить дістати одну і вони всі витягаються великою купою. Ти витратиш купу часу, перебираючи всі ці відділення.
Фінлі стало соромно за свою "недосвідченість", але це не виправдовує того, що він назвав Ретча "врослим нігтем". Ретч, може, і не геній, але має почуття як і будь-хто.
Ми з Ретчем намагалися допомогти Фінлі надати спорядженню вигляду справжнього рибалки, щоб не осоромитися як зустрінемо кого на річці. Але той уперся: усе має бути чистеньке й охайне. Він навіть не дозволив нам обмазати його жилет ікрою чи пролити засіб від мошок на сорочку.
Нарешті, Ретч не витримав: схопив капелюха Фінлі, кинув на підлогу й затоптав.
— Оце вже більше схоже на рибальський капелюх, — сказав він.
— Та бачу я, ти, кістко в горлі! Шкода тільки, що це мій політичний капелюх!
Ми з Ретчем добряче посміялися з цього непорозуміння. Навіть Фінлі трохи розвеселився — щоправда, лише за кілька років.
Щоб загладити провину, Ретч запропонував Фінлі потоптати свого рибальського капелюха.
— Добре, — сказав Фінлі, — але тільки якщо ти залишиш голову всередині.
Я помітив, що Фінлі почав нервувати: в нього сіпалося ліве око, а пальці хрустіли. Роки без риболовлі далися взнаки. Я намагався делікатно пояснити йому кілька речей перед поїздкою.
— Маю для тебе погану й добру новину, Еле.
— Ну давай, кажи.
— Спершу погана: дорога до Біг-Мадді складна — крута, звивиста, вузка зсуви, лісовози й таке інше.
— А добра?
— Ми їдемо твоєю машиною, і ти за кермом.
— І це, по-твоєму, добра новина?
— Ну, там є старі дерев’яні мости. Ми з Ретчем вийдемо й перевіримо, чи витримають вони твою машину. А ще буде ділянка над Бездонним канйоном. Там ми знову підемо пішки й вкажемо тобі шлях, щоб твої колеса не з’їхали в безодню космосу. Інакше це все забрало б у тебе сили — а тобі ще рибалити.
— Ага, бачу, бачу, — сіпаючись, сказав Фінлі.
Ми вирішили, що він заїде по нас о третій ночі. Він здивувався, навіщо так рано, але ми пояснили: треба встигнути на ранковий кльов на Біг-Мадді.
— І не запізнюйся, — попередив Ретч. — Єдиний гріх, який я не можу пробачити, це коли хлопець запізнюється на риболовлю.
І тут вийшла плутанина — моя провина. Я забув, що Фінлі нічого не знає про рибалку і не пояснив усіх нюансів.
Серед ночі мене розбудив сигнал клаксона у дворі. Я підійшов до вікна.
— Що там? — пробурмотіла дружина.
— Не знаю. Якийсь ідіот бібікає в нас під вікнами о третій ранку.
Це, звісно, був Фінлі. Я складав речі в його багажник і намагався бути лагідним:
— Еле, коли рибалка каже, що виїжджає рівно о третій — він має на увазі десь пів на шосту. А якщо о третій — то каже "опівночі".
Коли ми розбудили Ретча, той виповз з будинку похитуючись, мов його зібрав нетямущий таксидерміст.
— Що? Дамба прорвалася? Нас затопить?
О четвертій ми були в дорозі, п’ючи каву з термоса, який Фінлі мав здоровий глузд взяти з собою. Немає нічого кращого, ніж вирушати в гори на світанку в гарній компанії — ще й не своєю машиною. Навіть Фінлі, здавалось, отримував задоволення. Але потім ми доїхали до дороги до витоків Біг-Мадді.
— Поверни ліворуч, — кажу.
— Куди ліворуч? Там тільки кам’яний зсув!
— Саме туди, друже. До речі, як ти ставишся до трансмісій? Ти не виглядаєш як той, хто до них прив’язується.
Фінлі виявився чудовим водієм і проїхав дорогу без шкоди для авто. Єдине — коли машина почала хитатися над краєм вирви, він вистрибнув з неї разом із нами. Ми пояснили, що просто хотіли перевірити врожай лохини. Він сів назад у машину та об'їхав вирву, а до того часу ми з Ретчем вже досить добре вичерпали свою зацікавленість урожайом чорниці та змогли повернутися до нього.
— Чому щоразу, коли дорога погана, вам різко хочеться вивчати флору?
— Співпадіння, — кажу. — Он дивись — лишайник Бьордвелла!
— Ти про отой, де дорога над обривом пішла тріщинами? — спитав він.
— Атож! — сказав я, відчиняючи двері. — Нагадай мені колись показати тобі мою велику колекцію лишайників.
Ми дісталися Біг-Мадді без пригод, хоча Фінлі ще довго тримав руки так, ніби й далі стискав кермо. ВІн навіть зазначив, що не знає, як йому вдалося прожити сорок три роки без риболовлі, так весело йому було.
— О, ще все попереду! — сказав Ретч. — От почнеш ловити — побачиш!
Ми допомогли Фінлі зібрати снасті й пробралися через кущі до річки. Йти було важко, комарі нападали, як школярі на піцу у столовій. Я йшов попереду, намагаючись вказати, де які пастки, але одну боброву яму не помітив.
Раптом чую якийсь звук. Обертаюсь — а на землі лежить голова Фінлі з очима, що кліпають у повному нерозумінні!
— Ти, дупа м’язиста! — каже. — Чого не попередив про яму?
— Не бачив, голово, — кажу. — Глибока, певно. Треба Ретча попередити.
— Ага! А на чиїх плечах, думаєш, я стою?
Це був єдиний серйозний інцидент. Ну, ще Фінлі загубив обід і страшенно через це переймався. Судячи з усього, обід випав із задньої кишені жилета, коли він намагався доплисти на північний берег річки.
Я думав, у нього є шанси дібратись по колоді, навіть на бігу. Але перш ніж ми з Ретчем встигли потиснути один одному руки на нашу парі, він звалився у воду. Я не врахував, що однією рукою він тримав штани, а навколо нього літали жовті оси. Я ж казав йому, що оси селяться в купах хмизу, а він не слухав. Не скажу, чому він тримав штани однією рукою, — не дуже цікаво.
Але послухати Фінлі — так це ми з Ретчем підклали тих ос під хмиз.
— Та не переймайся, — сказав я. — Рибалки постійно гублять обіди.
Я витяг бутерброд і дав йому.
— Ніби з арахісовим маслом і джемом? — спитав він.
Мені не вистачило духу сказати, що мав бути тільки арахіс. Просто ікра пролилась у кишеню.
Важко сказати, чи хтось по-справжньому "зачепився" на рибалку. Фінлі весь день бурчав. Але, коли ми їхали назад, я спитав його прямо.
— У мене двояка думка, — сказав він. — Одна погана, інша — хороша.
— Погана?
— Я не зможу встати з ліжка ще тиждень.
— А хороша?
— Наступного разу їдемо на його машині.
— Чиїй? — перепитав Ретч.
— НА ТВОЇЙ, ПАХВО, НА ЧИЇЙ ЩЕ! — гаркнув Фінлі.
Я зрозумів: Фінлі — на гачку. Він уже засвоїв одну з головних рибальських навичок.