Ой, Боже, Боже, — бідкалася Нен Воллес, неспокійно крутячись на дивані у своїй гарній кімнаті. — Я ніколи раніше не думала, що дні можуть бути такими довгими.
— Бідолашна! — співчутливо сказала її сестра Мод. Вона жваво рухалась по кімнаті, наводячи ідеальний порядок, на якому завжди наполягала їх мама. Цього тижня була черга Нен прибирати, але три дні тому вона підвернула ногу і весь цей час не могла робити нічого, окрім лежати на дивані. Це було дійсно виснажливо для непосидючої, енергійної Нен.
— І ще й пікнік сьогодні після обіду! — зітхнула вона. — Я чекала на нього ціле літо. І день ідеальний – а я мушу сидіти тут і доглядати за своєю ногою.
Нен сердито подивилася на забинтовану ногу, тоді як Мод нахилилася у вікно, щоб зірвати рожеву троянду, що вилася по стіні. Вона кивнула комусь на вулиці.
— Хто там проходить? — спитала Нен.
— Флорі Гамільтон.
— Вона йде на пікнік? — запитала Нен байдуже.
— Ні. Її не запросили. Звісно, вона навряд чи цього чекала. Вона знає, що не належить до нашого кола. Їй, мабуть, дуже ніяково у школі. Багато дівчат вважають безглуздим, що її батько відправив її до приватної школи міс Бракстон – дочку керівника фабрики.
— Її все одно слід було запросити на пікнік, — коротко сказала Нен. — Вона ж у нашому класі, хоч і не в нашому колі. Звісно, я не думаю, що вона б отримала велике задоволення від пікніка чи навіть взагалі пішла б туди. Вона жодного разу не намагалася нав’язатися нам. Здається, ніби вона взагалі без'язика.
— Вона найкраща учениця в класі, — визнала Мод, розставляючи троянди у вазі й ставлячи її на стіл біля Нен. — Але Патті Моррісон і Вільгельміна Паттерсон вирішували, кого запрошувати, і вони її не хотіли. Ось, Ненні, хіба не гарні ці квіти? Залишу їх тут, щоб тобі було веселіше.
— Мені потрібно більше компанії, ніж просто квіти,— сказала Нен, енергійно стукнувши по подушці. — Я не збираюся нудьгувати тут одна, поки ти будеш гарно проводити час на пікніку. Напиши для мене записку Флорі Гастінгс, добре? Я зроблю для тебе те ж саме, коли ти підвернеш ногу.
— Що в ній написати? — люб'язно запитала Мод, шукаючи папір у портфелі.
— Просто запитай, чи не прийде вона розважити прикуту до ліжка бідолаху. Вона точно прийде. І вона чудова компанія. Нехай Дікі негайно відправить записку.
— Цікаво, чи Флорі Гамільтон буде засмучена, що її не запросили на пікнік, — задумливо сказала Мод, запечатуючи лист.
В цей час Флорі Гамільтон, яка найкраще могла б відповісти на це питання, йшла вулицею під сонячним ранковим небом. Вона дійсно була засмучена – набагато більше, ніж могла зізнатися навіть сама собі. Справа була не в пікніку, як такому: як і сказала Нен, вона навряд чи почувалася б комфортно серед дівчат, багато з яких зневажали її або ігнорували. Але бути єдиною дівчиною, яку не запросили, коли всі інші отримали запрошення! Її губи тремтіли, коли вона думала про це.
— Я попрошу тата перевести мене до звичайної школи після канікул, — прошепотіла вона. — Я ненавиджу ходити до школи міс Бракстон.
Флорі була новенькою у Вінборо. Її батько нещодавно отримав роботу в найбільшій фабриці міста. Через це деякі грубіші дівчата її зневажали, а більшість просто ігнорували. Дехто, правда, спочатку намагався подружитися, але надто чутлива до атмосфери навколо, Флорі не відповідала на їхню доброзичливість, і її почали вважати похмурою та нудною. Вона ще більше замкнулася в собі й майже не спілкувалася з іншими.
— Вони не люблять мене, бо я одягаюся просто і мій батько не багатий, — з гіркотою думала вона. І щодо багатьох з її однокласниць ці припущення мали підстави.
— Фло, тобі лист! — сказав її брат Джек за обідом. — Взяв його на пошті дорогою додому. Хто це твій знатний адресант?
Флорі відкрила витончену, напарфумлену записку і, спочатку здивована, раптом засяяла від радості.
— Послухай, Джеку!
"Дорога Флорі,
Нен змушена залишатися вдома через розтягнуту ногу. Вона буде зовсім одна після обіду. Чи не прийдеш ти її розвеселити? Вона дуже хоче, щоб ти прийшла – їй так самотньо і здається, що ти саме та, хто може її підтримати.
Щиро твоя,Мод Воллес."
— Ти підеш? — запитав Джек.
— Я… не знаю… я подумаю,— задумливо відповіла Флорі, а потім швидко піднялася до своєї кімнати.
— Йти чи ні? Так, піду. Напевно, Нен запросила мене просто з жалю, бо мене не покликали на пікнік. Але навіть якщо так – це мило з її боку. Завжди здавалося, що сестри Воллес хороші, якби тільки ближче з ними познайомитися. Вони завжди були привітні до мене. Не знаю, чому я завжди така мовчазна і ніякова біля них. Але я піду!
Того дня по обіді місіс Воллес зайшла до кімнати Нен.
— Нен, люба, Флорі Гамільтон чекає тебе внизу.
— Флорі... Гамільтон?
— Так. Вона сказала щось про записку, яку ти надіслала їй цього ранку. Попросити її піднятись?
— Так, звісно, — сказала Нен мляво. Коли мати вийшла, вона впала назад на подушки й почала швидко думати.
— Флорі Гамільтон! Мод, напевно, помилково написала ту записку їй. Але вона не повинна дізнатися, що вона тут помилково — не повинна здогадатись. Ой, боже! Про що ж я буду з нею говорити? Вона така тиха й сором'язлива.
Подальші роздуми були перервані появою Флорі. Нен простягнула їй руку з дружньою посмішкою.
— Це так чудово з твого боку, присвятити свій післяобідній час візиту до примхливої хворої, — сказала вона дружньо. — Ти не знаєш, як мені було самотньо відтоді, як Мод поїхала. Зніми капелюх, вибери найкраще крісло, яке знайдеш, і відчувай себе комфортно.
Якимось чином щире привітання Нен позбавило Флорі хвилювання і змусило почуватися як удома. Вона сіла в крісло Мод, а потім, поглянувши на вазу, заповнену трояндами, її очі загорілися від задоволення. Побачивши це, Нен сказала — Хіба вони не чудові? Ми, Воллеси, дуже любимо наші плетисті троянди. Наша прабабуся привезла коріння з Англії 60 років тому, і ці троянди не ростуть більше ніде в цій країні.
— Я знаю, — сказала Флорі з посмішкою. — Я впізнала їх, як тільки зайшла до кімнати. Це такі самі троянди, що ростуть біля будинку бабусі Гамільтон в Англії. Я завжди любила їх.
— В Англії! Ти була в Англії?
— О, так, — сміялася Флорі. — І я була майже в кожній іншій країні на землі — принаймні в кожній, куди може дістатися корабель.
— Так, Флорі Гамільтон! Ти серйозно?
— Звісно, так. Можливо, ти не знаєш, що наша "тепер-мама", як каже іноді Джек, є другою дружиною мого батька. Моя рідна мати померла, коли я була дитиною, а моя тітка, яка не мала власних дітей, взяла мене на виховання. Її чоловік був морським капітаном, і вона завжди подорожувала з ним. Тож і я поїхала теж. Я майже виросла на кораблі. Це були чудові часи. Я ніколи не ходила до школи. Тітка була вчителькою до шлюбу, і вона мене навчала. Два роки тому, коли мені було чотирнадцять, батько одружився знову, і тоді він захотів, щоб я повернулася до нього, Джека і нашої нової матері. Тож я повернулася, хоча спочатку мені дуже не хотілося залишати тітку, старий корабель і наші чудові подорожі.
— О, розкажи мені все про це, — вимагала Нен. — Не вірю, Флорі Гамільтон, що ти ніколи не сказала жодного слова про свої чудові пригоди! Я обожнюю слухати про інші країни від людей, які дійсно були там. Говори, будь ласка, а я слухатиму й ставитиму запитання.
Флорі й справді заговорила. Навіть не знаю, хто з них більше здивувався: вона чи Нен — від того, наскільки добре вона вміє говорити й наскільки яскраво та з гумором описує свої подорожі. День промайнув непомітно, і коли Флорі пішла уже ввечері, після чаю, вона отримала щире запрошення прийти ще.
— Я була так рада твоєму візиту, — сказала Нен. — Я також відвідаю тебе, щойно зможу ходити. Але навіть без всяких церемоній, давай будемо добрими, справжніми подругами.
Флорі уже пішла, коли щаслива та трохи обгоріла на сонці Мод повернулась з пікніка.
— Ми так чудово провели час! — вигукнула вона. — Мені було так шкода тебе — у цій кімнаті! А Флорі приходила?
— Одна Флорі таки приходила. Мод, ти сьогодні надіслала записку Флорі Гамільтон, а не Флорі Гастінгс.
— Нен, не може бути! Я впевнена..
— Так, саме так. І вона прийшла. Я була шокована спочатку, Мод!
— Я думала про неї, коли писала записку, і, мабуть, помилково вписала її ім'я. Мені так шкода...
— Не переймайся. Я вже давно не проводила час так чарівно. Уяви собі, Мод, вона побувала майже всюди — і така дотепна та весела, коли розкриється. Вона зовсім не така, якою здавалася раніше. Просто чудова дівчина!
— Що ж, я рада, що ви гарно провели час. Знаєш, деякі дівчата були дуже роздратовані тим, що її не запросили на пікнік. Вони сказали, що це було просто грубо — не покликати її, і що це кидає тінь на всіх нас, навіть якщо за це відповідальні Петті й Вільгельміна. Боюся, що ми, дівчата з пансіону міс Бракстон, стали трохи снобками. Але деякі з нас уже починають це розуміти й соромитися.
— Почекай до початку навчання, — сказала Нен. І хоча це звучало досить загадково, Мод усе зрозуміла.
Втім, чекати до школи не довелося. Ще до її відкриття дівоча спільнота Вінборо дізналася, що сестри Воллес почали спілкуватися з Флорі Гамільтон. А якщо сестри Воллес її прийняли, то в дівчині точно є щось особливе — так міркували багато хто з учениць міс Бракстон. І поступово інші дівчата також побачили, як і Нен, що Флорі має гарне почуття гумору і може стати чудовою подругою, якщо допомогти їй подолати свою сором’язливість. Коли школа відкрилася, Флорі вже була улюбленицею класу. Між нею та Нен Воллес сформувалася прекрасна й міцна дружба, яка тривала впродовж всього їх життя.
— І це лише тому, що Мод, у роздумах, написала "Гамільтон" замість "Гастінгс", — одного дня згадала Нен. Але це те, про що Флорі Гамільтон ніколи не дізнається.